Хто може розповісти більше про спідвеїста, ніж його клубний, а пізніше і тренер збірної його країни? Григорій Хлиновський об'єктивно і чесно розповів спідвейному світу про Ігоря Марка.

   Українець почав займатися спідвеєм, коли йому було всього тринадцять років. Під час більше, ніж чвертьстолітньої кар’єри, він представляв ряд клубів - «Сигнал» Рівне, «Нева» Санкт-Петербург, «Мега-Лада» Тольятті, «Салават» і "Шахтар" Червоноград. Надягав пластрони збірних СРСР і України, завоював медалі в чемпіонатах обох країн. У 1986 році він став чемпіоном Європи серед юніорів. У польській лізі, в 1996-2006 роках, він виступав за клуби з Ополє, Гданська, Грудзьондза, Любліна та Кросно.

   Розмову з легендарним Григорієм Хлиновським провів експерт польського порталу Sportowefakty Яцек Холевінські.

 - Ви пам'ятаєте, як розпочиналася кар'єра Ігоря Марко?

 - Ігор народився в гірничому місті Червоноград. Це невелике місто, в якому завжди був популярним спідвей. Він дебютував на треці в кінці травня 1982 року і посів в турнірі високе четверте місце. Клуб в тому сезоні виграв першу лігу і вийшов до вищої ліги. До 1985 року Ігор не залишав рідний клуб і ще в його кольорах став членом збірної U-21.

 - Можете розповісти, як визнаний представник збірної і учасник чемпіонатів світу зі спідвею, а потім тренер клубу, став наставником Марка у спідвеї?

- Я ніколи себе так не назву. Його першим тренером був популярний радянський гонщик Анатолій Миронов, який до Червонограда приїхав з Вознесенська. Під його керівництвом сформувалися такі гонщики як Клімантов, Каратаєв і, звичайно ж, Марко. Я тоді отримав добре підготовленого гонщика, який перевищив можливості багатьох інших членів молодіжної збірної. Це відбулося в основному завдяки Миронова. Швидше за все, я був для нього свого роду менеджером. Я знайшов йому квартиру, вирішив проблему військової служби, пізніше влаштовував до дитячого садочку його дітей. Мені пощастило, бщо був тренером гарного покоління і в період фінансового благополуччя клубу. В результаті цього «Сигнал» Рівне тричі поспіль (1985-1987) ставав кращою командою в чемпіонаті СРСР.

 - Говорять, що Ігор Марко здобув титул чемпіона Європи серед юніорів, тому що фінал був проведений на треці в Рівному. Таким чином, він мав перевагу над своїми суперниками. Як ви це оцінюєте сьогодні?

 - Власний трек має важливе значення, але не вирішальне. Виконали велику роботу з підготовки, ми брали участь у багатьох контрольних змаганнях в країні і за кордоном. Звичайно, в той час Москва явно вимагала від нас перемоги. Для виконання цієї мети було виконано багато завдань, в тому числі і пошук оптимальної траєкторії. Ігор отримав нове обладнання, навіть механіки прибули з Москви. До того ж, під час фіналу фортуна була на його стороні. Падіння і травми виключили з боротьби Алана Йохансена і Герда Рісса, проблеми з двигунами були у Тоні Ольссона, суддя досить несправедливо виключив Браян Каргера. Всі ці речі, зібрані разом, привели до того, що Ігор Марко став на найвищий щабель п'єдесталу пошани.

 - Марко був хорошим гонщиком, але ніколи не відзначався на світовому рівні. Чи титул чемпіона Європи серед юніорів - це був максимум його можливостей? Ніколи більше аналогічного успіху він не досягнув. Проблема полягала в ньому самому чи, швидше, в обладнанні?

 - Ігор був талановитим гонщиком, мав хороший рефлекс на старті, хороший стиль їзди. Але, як це часто буває з талановитими людьми, занадто швидко подумав, що все вже знає. Відверто кажучи, він ніколи не був титаном праці. Свою справу зробила популярність, яка звалилася на нього після пам'ятної перемоги. Були різні події і нюанси... Мали місце покарання за неофіційну торгівлю товарами (продаж товарів, незаконно ввезених з-за кордону). Був спійманий на цьому і покараний. Я також отримав догану за це, оскільки не доглянув за ним. Свою справу зробила і отримана травма, яку він лікував протягом тривалого часу. До початку дев'яностих Ігор, нарешті ,дозрів і його спортивні результати одразу пішли вгору.

 - Якою він був людиною і гонщиком? Тихою і доброзичливою чи домінуючою і агресивною?

 - Не дивлячись на те, що Марко був провідним гонщиком клубу, завжди підпорядкувався благу і тактиці команди. Я пам'ятаю, що Ігор ніколи не здавався, завжди боровся до кінця. Неодноразово бувало, що боровся з суперниками зі своїм власним болем. В парі тоді їздив разом з Володимиром Трофимовим. Обидва були авторитетами для молодших спортсменів. Ігор ніколи не відмовлявся допомогти, дати добру пораду. Багато про це може розповісти Віктор Гайдим, який його поради і підтримку успішно використав.

 - Як ви думаєте, чи мав Ігор пропозиції для стартів в Англії? Ніколи не виникала спокуса залишитися на Заході під час поїздок за кордон?

 - З того, що я знаю, таких пропозицій не було. В 1990 році ми проїхали декілька гонок з командами з Англії. Після цих гонок Ігор спробував свої сили в Польші і їздив у декількох клубах на протязі багатьох років. Чи хотів він емігрувати? Я не знаю. Це особиста справа кожного, і ніхто не розповідає те, що сидить в його голові.

 - Обставини трагічної смерті Ігоря Марка не вияснені й досі до кінця. Це правда, що були нанесені удари бейсбольною битою? Що ви знаєте про це?

 - Після того трагічного випадку багато чуток циркулює по Рівному. Яка з них близька до істини, насправді важко сказати. Була розмова про роман, про борг, про сварку з міліцією, з владою міста, якісь фінансові непорозуміння. Я тільки знаю, що він був знайдений досить близько до будинку, де проживав - без свідомості, з розбитою головою. Цього не повинно було статися. Вдвічі прикро, коли людина помирає в розквіті сил. Йому було трохи більше сорока років. Ігор мав подальші плани, пов'язані із спідвеєм, мав свою сім'ю. Він повинен був жити...

Розмовляв Яцек Холевінські

sportowefakty.wp.pl

Андрій Мартинюк

МИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ:

vk.com/speedway24

facebook.com/speedway24.at.ua