Рівне у спортивному житті країни традиційно асоціюється зі спідвеєм. У когорті славетних гонщиків, які представляли це місто на спортивних аренах Європи та світу, одне з провідних місць займає Григорій Хлиновський – спортсмен, тренер, арбітр. Днями легендарний спідвеїст відсвяткував 70-річний ювілей.

   Здається, про нього написано все. Але щоразу, спілкуючись з ним, відкриваєш нові грані його спортивної долі...

Якось, коли мені було 15 років, мій дядько запросив мене на гонку, і я «захворів» на спідвей. Всілякими правдами-неправдами записався в секцію, де моїми першими наставниками стали Богдан Фідрус і Костянтин Кришталь. Це було у 1966 році, а вже через три роки у складі збірної я поїхав на свої перші міжнародні змагання до Німеччини.

 – А як сталося, що ви потім виступали за львівську команду?

Строкову службу проходив у Львові, у спортивній роті. Мене зарахували до львівського СКА. Але 1967 рік я від’їздив за львівську команду «Авангард». Саме тоді хтось із гонщиків СКА «проштрафився» – покатався без дозволу на іноземному автомобілі, і команду розформували. Згодом, ще будучи на службі, знову захищав кольори рівненської «Райдуги». А відслуживши, назавжди повернувся до Рівного - тут і проминуло все моє дотеперішнє життя.

 – Ви стрімко увірвалися до еліти світового спідвею, успішно виступали в командних змаганнях, були за крок від нагороди особистого чемпіонату світу… 

Так, перипетії тієї гонки в Хожуві (Польща) у мене і досі свіжі в пам’яті, хоча минуло 44 роки. Після чотирьох заїздів я мав 10 очок і реально претендував принаймні на «бронзу». 

В п’ятому своєму заїзді фінішував першим. Мала бути медаль. Але німецький суддя вирішив по-іншому. Мій конкурент за третє місце, поляк Зенон Плех, упав, і суддя прийняв неординарне рішення. Він дискваліфікував мене (мовляв, я йому «допоміг» у падінні), а поляку, який навіть не фінішував, присудив… два пункти. Це вивело його на третю сходинку. Я пробував оскаржити це рішення, але безрезультатно… Щодо судді, то він більше жодних міжнародних змагань не судив. Але для мене це мала втіха, тому що 13 пунктів, які я набрав у чесній боротьбі, виводили мене на перезаїзд за «золото»…

 – Проте у вас є три срібні й одна бронзова медалі світових перегонів у команді…

У нас була сильна збірна: брати Гордєєви, Віктор Трофімов, Володимир Смірнов, Михайло Старостін… Але у сімдесятих ми далі їздили на чеських «Явах», а в наших «капіталістичних» суперників почали з’являтися потужніші мотори («Годдени», «ДжіЕми»). Тому й суперничати з ними на міжнародній арені ставало все важче… 

 – А як ви стали тренером?

Сильно травмував ногу, переніс операцію, тому до сезону підготуватися не зміг. Натомість отримав пропозицію очолити юніорську збірну СРСР. Так я плавно перейшов на тренерську роботу. Згодом, за підтримки тодішнього начальника обласного автоуправління Віктора Чайки, у Рівному створили мотоклуб, який отримав автомобільну назву – «Сигнал». Адже основним спонсором, як це б назвали тепер, стало Здолбунівське АТП. Його начальник Мазарський був пристрасним уболівальником. А з введенням в експлуатацію нового мототреку в 1983 році Рівне стало базою для підготовки збірних команд СРСР. Згадувати про ажіотаж, який тоді панував у місті, зайве. Віктор Кузнєцов, Ігор Звєрєв, Володимир Трофімов, Ігор Марко та інші «сигналівці» були улюбленцями рівненських уболівальників… Тричі чемпіони Союзу, беззаперечні лідери українського спідвею, Ігор Марко – чемпіон Європи…

 – А чи не було бажання знову осідлати спідвейний мотоцикл?

Та ні. Тренерської та організаційної роботи було дуже багато, тому я й не думав про продовження кар’єри гонщика.

 – А ваші сини?

Менший, Григорій, пробував сили у спідвеї, проте упав на тренуванні і передумав бути гонщиком. А старший, Олександр, і не намагався. Не завжди діти продовжують справу батьків. Хоча сини багатьох відомих гонщиків і досягали вершин у мотоспорті.

 – А як ви оцінюєте сучасне становище нашого спідвею?

Дуже добре, що в ці катастрофічні для спідвею часи знайшлися люди, які вирішили не дати вмерти цьому видові спорту і відродити його. Я з радістю їм допомагаю, чим можу. Приємно, що ще цього року в Рівному з’являться сучасні надувні борти, які дозволять проводити офіційні міжнародні змагання. Про це потурбувалася міська влада.

http://7d.rv.ua

   Сайт Speedway24.at.ua також вітає ювіляра і бажає йому виключно позитивних емоцій, максимального здоров'я, наснаги і бажання для праці на благо українського спідвею, і лише вірних та щирих друзів на життєвому шляху!

МИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ:

vk.com/speedway24

facebook.com/speedway24.at.ua